Битва яку програла не лише Швеція
На зламі XVII–XVIII ст. центральноєвропейський простір опинився на порозі глобальних змін. На сході континенту швидко посилювалася Московська держава, у центрі Європи формувалося ядро Прусського королівства. Шведська імперія контролювала майже все узбережжя Балтики, а на просторах Польщі, Білорусі, Литви й України основними гравцями продовжували бути, ослаблені взаємним протистоянням, Річ Посполита, козацька Гетьманщина та Кримський ханат.
У 1700–1721 рр. на землях від Фінляндії до Валахії, від Данії до України розгорілася велика Північна війна, яка зруйнувала крихкий баланс сил в регіоні. Ключовою подією цієї війни була Полтавська битва 1709 року. Наслідки Полтавської битви, програної шведами й українськими козаками, стали початком краху Шведської імперії, поховали українські надії на формування незалежної держави, відкрили шлях до знищення Речі Посполитої і Кримського ханату. Строкатий світ Центральної Європи невдовзі розчинився в уніфікованих мундирах імперій.
Союз Мазепи з Карлом: логіка рішення
На момент початку Північної війни в Лівобережній Гетьманщині владу утримував Іван Мазепа, який балансував між різними угрупованнями козацької старшини і «гасив» централістські зазіхання з боку московського царя Пєтра Алєксєєвіча (Пьотр І).
Гетьман з тривогою спостерігав за ходом війни в якій шведський король Карл ХІІ з легкістю громив своїх ворогів, врешті-решт, зайнявши Польщу й возвели на престол у Варшаві свого прихильника – Станіслава Лєщинського.
У 1707–1708 рр. Карл ХІІ шведський готувався до походу на Москву. Іван Мазепа отримав інформацію про ймовірну передачу українських земель союзнику шведів Лєщинському. Згідно з угодами із царем, гетьман попросив Пєтра І повернути козацькі полки з балтійського театру воєнних дій в Україну і додатково виділити 10 тис. московських військ для оборони від поляків. Відповідь «самодержця» була приголомшлива – захищайся сам. На додачу до всього, цар почав «реформувати» Гетьманщину, заявивши Мазепі про намір створити на її місці Київську губернію. Дії царя перекреслювали договори, укладені між ним і гетьманом. Іван Мазепа мав не лише право, але й обов’язок, рятувати свою державу, шукаючи нових дипломатичних комбінацій.
Тим часом, Карл ХІІ рушив на Москву через землі Білорусі. Весною і влітку 1708 року фортуна була на боці шведів. 14 липня коло Головчина вони розгромили московитів, залишки яких заховались у Смоленській фортеці. Після цієї звитяги король зупинив похід, очікуючи підходу резервів. Однак підкріплення з батьківщини не прийшло (московити зуміли знищити його «на марші»). Карл ХІІ змушений був відкласти рух на схіл до весни-літа 1709 року. Перед ним поставала необхідність розташувати війська на «зимові квартири». Кращої нагоди для доброї зимівлі, ніж реалізувати ідею угоди з українським гетьманом не було. Король різко повернув війська на південь, вступивши на землю Стародубщини.
Зміна шведських планів заскочила гетьмана Івана Мазепу. Більшість козацьких полків були розкидані на балтійському театрі воєнних дій. У диспозиції гетьмана лишалося до 12 тис. шабель. До всього – цар викликав гетьмана до своєї «польової ставки» (більша частина полковників уже були при царі). Іван Мазепа і його соратники вважали, що візит до московського табору стане пасткою, у якій Пьотр І арештує його із оточенням, а старшині оголосить про ліквідацію Гетьманщини. Гра «закритими картами» закінчилась – гетьман з двома тисячами козаків і старшин 4 листопада 1708 року переправився через р. Десну й прибув до ставки Карла ХІІ. Основні запаси озброєння, провіанту, фуражу і надійну 10-тисячну залогу лишив у столичному Батурині.
Переговори й укладення письмової угоди між Україною і шведами відбулося між 5 і 10 листопада 1708 року в містечку Гірки. У розпорядженні вчених немає оригінального тексту угод, є лише копії договірних статей. Суть документа полягала у визнанні королем Швеції суверенного князівства Руського, яке вступало у військово-політичний союз зі Швецією для спільної війни з Московщиною. Шведське королівство гарантувало невтручання у внутрішні справи князівства. Гетьман (князь) зобов’язувався розквартирувати шведські війська на зиму 1708–1709 рр. і забезпечити їх продовольством та фуражем.
Царська помста
Дізнавшись про угоду Мазепи і Карла ХІІ, московський деспот провів дві «спеціальні операції»: інформаційно-психологічну та каральну. ІПСО передбачало, через підвладну Москві церкву, накласти на гетьмана прокляття. Каральна операція включала зруйнування Батурина, з подальшою стратою його населення. Обидві акції були проведені блискавично. Уже 12 листопада 1708 року Московська церква «прокляла» Мазепу, а царський генерал Александр Мєньшиков із 30 тис. військ був біля батуринської фортеці.
У гетьманській столиці, отримавши від Мєньшикова вимогу скласти зброю, старшина зібрала нараду. Серед усіх присутніх, лише двоє осіб (наказний прилуцький полковник Іван Ніс і військовий перекладач Стефан Зертис) закликали «піддатися царським вимогам». Обурені старшини засудили їх до страти. Комендант твердині полковник Дмитро Чечель наказав прикувати зрадників до гармат і виконати вирок наступного дня.
Почалась битва. Під вогнем українських гармашів московити пішли на штурм. До ночі на підступах до Батурина лежало 3 тис. убитих московських солдатів. Наступ захлинувся. Але на допомогу ворогу прийшли зрадники… Полковник Ніс, рятуючи своє життя, умовив одного зі старшин свого полку Соломаху пробратися таємними підземними ходами з Батурина до московського табору і вночі провести війська ворога до середини фортеці…
Зранку 13 листопада 1708 року московити зайшли в місто підземними ходами. Зовні, московські полки розпочали штурм, а диверсанти атакували оборону з тилу. Батурин пав… Цивільні і військовополонені (до15 тис.) – вбиті на місці, 900 козацьких старшин у нелюдський спосіб закатовано в містечку Лебедин, де А. Мєньшиков влаштував свою «ставку». Батуринська трагедія посіяла в Україні страх перед «царським гнівом», паралізуючи будь-який опір.
Полтавська битва: анатомія поразки
Знищення Батурина мало вирішальне значення для подальшого ходу кампанії. Сковані страхом українські козаки і міщани боялися «відступити від царя». Лише Запорозьке лицарство (до 12 тис шабель), очолюване кошовим Костем Гордієнком, прибуло під гетьманську булаву.
Утративши столицю, Іван Мазепа розраховував розташувати шведські війська в заможній Полтаві. 4 грудня 1708 року Іван Мазепа написав листа полтавському полковнику Іванові Левенцю, благаючи його приєднатися до повстання. Іван Левенець погодився підтримати гетьмана та звернувся до міщан і козаків з відповідним закликом.
Доки полтавчани «дискутували» з приводу гетьманської пропозиції, в місто увірвався московський комендант Алєксєй Кєлін з гарнізоном із 4300 солдатів. Московити діяли рішуче – полковника Левенця арештували і вивезли, козакам призначили нових командирів, а місто підготували до тривалої облоги. Мазепа і Карл ХІІ втратили шанс провести зиму в належних умовах.
Весною 1709 року, без артилерії, з виснаженою важкою зимою армією, молодий король ухвалює фатальне для себе рішення – йти на Москву. Проте, не може залишити в тилу Полтаву, зайняту гарнізоном противника. На початку травня королівські війська спробували взяти Полтаву штурмовою атакою, проте, не маючи артилерії (у шведів було шість гармат!), понесли високі втрати, відкотилися і почали облогу міста. Гарнізон Полтави, відтягував на себе і так незначні шведські ресурси (армія Карла мала 31 тис. вояків, під командуванням гетьмана Мазепи було 14–15 тис. козаків).
У червні 1709 року до Полтави прибув цар Пьотр, який привів з собою 42,5 тис. московських солдатів (при 102 гарматах), а також призначеного ним гетьманом Івана Скоропадського з 4–5 тис. українських козаків і 10 тис. калмиків та донців. Ситуація для Карла ХІІ й Івана Мазепи ставала критичною…
Йдучи «ва банк», шведський король наказав військам готуватися до наступальних дій. Проте, фортуна знову відвертається від молодого полководця:
- 7 липня 1709 року Карл ХІІ отримав важку травму ноги і не міг особисто очолити війська;
- Близько 5 год. ранку 8 липня 1709 року шведи, під командуванням фельдмаршала Карла Густава Реншільда, атакували московські позиції;
- Під артилерійським вогнем шведські гренадери з другої спроби зуміли захопити два ворожі редути. Проте, закріпитись на позиціях не змогли;
- Московські артилеристи шквальним вогнем вибили шведську піхоту й нейтралізували королівську кавалерію;
- Після перегрупування, обидві армії ув’язались у рукопашні бої;
- Чисельна перевага московських військ стала вирішальною. Шведські піхотинці не витримали;
- До 11 год. шведська армія була розгромлена;
- Вищі офіцери потрапили в полон;
- Карл ХІІ, під прикриттям військ Мазепи, був евакуйований разом з пораненими шведськими вояками і трьохтисячним загоном королівських гвардійців на західний берег Дніпра;
- Залишки шведського війська склали зброю.
Це був розгром… 16 тис. шведів потрапили до неволі, понад 9 тис. загинули, ще майже 3 тис. були поранені.
Пилип Орлик і Конституція в еміграції
Іван Мазепа з Карлом ХІІ відступив до Молдавського князівства (яке було васалом Османської імперії). Гетьман не пережив Полтавської катастрофи і 21 вересня 1709 року помер у с. Варниця неподалік Бендер. 5 квітня 1710 року козаки-емігранти обрали гетьманом Пилипа Орлика. Обрання гетьмана супроводжувалося підписанням документа, якому судилося увійти в історію під назвою Конституції Пилипа Орлика.
Документ передбачав:
- Створення в Україні станового парламенту;
- розподіл влади;
- принцип виборності посад;
- регуляцію податкової системи;
- права станів;
- соціальні гарантії сиротам і вдовам тощо.
Гетьман і його прибічники створили візію української держави. Залишилося втілити її в життя. Проте, всі спроби Пилипа Орлика закріпитися на Батьківщині, всі його дипломатичні зусилля із залучення союзників до боротьби за українську державу зазнали краху. Пилип Орлик і його Конституція лишилися символом відчайдушного, але безнадійного змагання з тиранією на тлі національної катастрофи.
Після Полтави: Гетьманщина і росія
Цар Пьотр пам’ятав про виклик, кинутий йому козаками. Він вів систематичне знищення:
- знищувалися основи української держави (включно із забороною гетьманства і створенням Малоросійської колегії);
- доводилася до деградації українська армія;
- високими податками і митами руйнувалась українська економіка;
- мобілізаціями на каторжні роботи – фізично винищувалась українська людність;
- край наповнювався російськими поміщиками, військовими, купцями й бюрократами;
- землі, зруйнованого за підтримку Мазепи Запоріжжя, заселялися мігрантами з Балкан і Німеччини…
Смерть Пєтра І у 1725 році не дала йому «добити» козацької держави. Окремі фрагменти державного життя вдалося відбудувати в 1730-х–1760-х рр. Проте, це було лише відблиском колишньої могутності і слави Гетьманщини. «Чорна діра» московсько-петербур
